Розвиток будь-якої держави, її соціальний стан у великій мірі залежить від її мешканців. В даному питанні Україна не є винятком. Кожен із нас , напевне, задумається: «А що такого можу зробити я , щоб хоч якимось чином допомогти своїй Батьківщині?» Дорогі друзі, з будь-якої ситуації можна знайти вихід, тільки потрібно мати відкрите серце для нових ідей, та віру в те, що Господь Бог допоможе  усім, хто має добрі наміри і потребує підтримки.

Уже 5р. поспіль Конгрес Українських Націоналістів організовує молитовну прощу, гасло якої звучить: «З Богом в серці – за Україну.» Ініціатором та організатором цього був Старосамбірський провід Конгресу.

Другого липня, в післяобідню пору, прочани, які вирушали на прощу прибули в село Лаврів і розклали табір поблизу Лаврівського монастиря св. Онуфрія, який був заснований в середині 13 ст. на честь князя Лева Даниловича. Прибувши в це святе місце, усі пішли на вечірню. Після цього настоятель, о. Микола вітав гостей і побував у їхньому таборі.
             
Після вечері усі прочани готувалися до сну, щоб набратися сили на наступний день, на те, щоб дійти в Погоню, яка була кінцевим пунктом прощі.

В суботу, 3 липня, підйом був о 6 год., після Св. Літургії, поснідавши і взявши чорно-червоні прапори ми вирушили в дорогу.

Наш загін складався з 20 осіб. Бербих Андрій – вчитель музики в Добромилі, Козак Богдан- директор відділу культури в Ст.Самборі. Отець Захарій з Добромильського монастиря. Надія Рапецька, Оля Єндзевич, Оксана Жук, Марія Мальчевська, які були відповідальними за приготування їжі. Володимир Єндзевич, на якому лежала відповідальність розкладати палатки і багаття. Степан Петрівський – молодий націоналіст із с. Сушиця, а також учні Добромильської школи, члени молодіжної спортивної організації «Сокіл»: Манько Володимир, який кожного дня очолював колону пішоходів, несучи Розп’яття, Блашко Андрій, Босак Іван, Ангерер Юлія, Гірник Ольга, Гладьо Анна, Гичка Лілія, Ридош Олена, Сулик Ірина, Цюба Наталія, Крвавич Наталя.

В перший день нашої ходьби ми проминули Ст. Самбір, де зупинилися біля пам’ятника Степану Бандері й до нас звернувся голова Старосамбірського проводу Володимир Васюта. Цього дня усі відчули на собі жарке сонце, вітерець і підбадьорливий дощ, також в декого з’явилися перші мозолі. Ночували ми цього дня в Самборі, зупинившись біля траси на Дрогобич.

Після довгої дороги, першого дня було пройдено найбільшу кількість шляху, усі з радістю смакували борщем і гречкою, пили гарячий чай. Після відбою мешканці кожної палатки поринули у глибокий, здоровий сон, який час-від-часу порушували, міняючись, вартові.

Наступний ранок, як і кожен інший, у нас починався із Служби Божої, яку відправляв о. Захарій. В цей день, в неділю, ми проходили Дрогобич. Будучи там, нас зустрічали і вітали дрогобичани, мер міста Микола Гук висловив свою гордість за нас і сподівання, що в майбутньому жителі цього міста приймуть також активну участь у таких заходах. Цього дня ми зупинилися неподалік с. Раневичі, що за 7 км. від Дрогобича.

Прокинувшись зранку, ми у своєму таборі зустрічали гостя. Микола Гук провідав нас і разом ми відбули Святу Літургію.

5 липня ми перейшли Стрий і зупинились ночувати у с. Миртюки, де розклали свої палатки.

Кожного дня ми долали в середньому 30,00 км. не зважаючи на ніякі погодні умови. Під час дороги, молилися на вервиці, о. Захарій відправляв молебні.

У вівторок наш загін успішно прибув до с. Гошів, де на Ясній горі знаходиться церква Преображення Господнього і монастир оо. Василіан, заснований у 1570р. Це місце паломництва багатьох християн з різних країн світу, які ідуть сюди, щоб поклонитися  іконі Матері Божої.
Під час дороги, нам зустрічалися дуже приємні, добрі люди, які з радістю допомагали прочанам. Нам доводилося ночувати в будинку культури, в школі с. Павлівка.

9 липня, в п’ятницю, ми після тижня подорожі ступили на землю с. Погоня Тисменицького району. Тут, у монастирі Успення Матері Божої, нас щиросердечно вітав усміхнений отець Никодим. Після того, як наша мета була здійснена, усі ми щиро подякували Господу Богу за те, що дозволив нам подолати нелегкий шлях, поклонилися Чудотворній іконі Матері Божої і просили в неї ласки і заступництва для нашої Батьківщини.

Буває зранку я сміятись хочу,

Дивлюся в небо – щастям напуваюсь я.

І ніжний вітерець мені тихесенько шепоче –

Це все Вкраїна-мати, це земля моя.

За неї всі ми, як один готові

Іти на смерть, боротись до кінця.

І кожну часточку синівської любові,

Вливаємо в молитву до Бога-отця.

З любов’ю в серці ми встаємо зрання,

І з нею ми відходимо в нове життя.

Та батьківське, суворе научання

Ми пам’ятатимем на все життя.

Любіть усі ви, Україну-мати,

Любіть й гордіться нею все життя.

Бо силу із землі нам треба почерпати,

Як материнське молоко, що п’є мале дитя.

 

Слава Україні!

Героям Слава!

 

                                                                                                                  Крвавич Наталя